А хто ми тепер один одному?
І чому по ночах мені снишся?
Знову осінь у місті холодному
Розкидала нас як жовте листя.
Ти знаєш іноді беру дві кави механічно, це так звично,
Це так звично.
І досі відкриваю наш з тобою чат, коли є що сказати,
Краще мовчати.
Смішно як тіло памʼятає, хоч забути все давно було б логічно,
Було б логічно.
Та варто осені прийти - і я знову на самоті не можу спати,
Не можу спати.
А хто ми тепер один одному?
І чому по ночах мені снишся?
Знову осінь у місті холодному
Розкидала нас як жовте листя.
А хто ми тепер один одному?
І чому по ночах мені снишся?
Знову осінь у місті холодному
Розкидала нас як жовте листя.
Старі травми завжди ниють на погоду,
Мої давно вже прописалися в душі.
Мабуть ці травми мають по собі таку природу,
Болять сильніше, коли на дворі дощі.
В холодну пору особливо нам помітно,
Хто зігрівав нас кожен день своїм теплом.
Можливо, осінь просто вчить нас розуміти,
Що справді тепло тільки там, де є любов.
А хто ми тепер один одному?
І чому по ночах мені снишся?
Знову осінь у місті холодному
Розкидала нас як жовте листя.
А хто ми тепер один одному?
І чому по ночах мені снишся?
Знову осінь у місті холодному
Розкидала нас як жовте листя.
2:04
